Якби я могла – я б розлила всі фарби, забралася в них пальцями і малювала просто по душі… по душах… Якби лиш душі оживали… Від цього… Але ні… Є лиш один ключ від того останнього живого, що є в душі людини. Проте цей ключ – у ній самій. Його ніхто

“Це моя доля… Я беру фарби краси із серця, щоб заповнити білі листи словами душі і мелодією кольору… Щастя… летіти по житті на крилах натхнення.”
Анна Луканюк
Я познайомилася з Анною не так давно – у червні. Я прийшла у “Диво-арт”  просто помалювати – і познайомилася. В студії мені одразу сподобалося –

Не знаю, може є на світі жінка, яка б спокійно могла приїхати з відпустки без яскравих фото! Але точно це не я!))) Проблема ускладнюється тим, що фоточки красиві я хочу, а от позувати – не завжди!) «Лишіть мене!… Не хочу!… Я – як качка у цій позі!… Це – штучно!

Уважний читач згадає: коли ми приїхали, то мусили підписати договір, у якому погляд збентежено спотикався об фразу: «Всі поломки – за рахунок орендаря». «Чиста формальність» – казав наш господар. І я погоджуся. Чиста формальність. До першої поломки.

Це трапилося одного дня. Раптом. Без очевидних на те причин. Ну як «без причин»?…

Отже, випробувавши пляж з атракціонами, ми помалу відповзли у наш хюге-закуток – тут точно достатньо місця навколо кожного!

Власне, це і не пляж, взагалі-то. Або, хай буде, рибальський пляж. Справа в тому, що у цій частині узбережжя Равди є коса, що розсікає море. І якщо з одного боку коси може бути

Цей текст був написаний давніше і взагалі – не для Анкл. Тоді я була вкрай самокритична і перебирала: це, “ідеальне” – для блогу, а це – так просто, мало важить, піде в соц.мережі… 

А тепер в мене запустився зворотній процес:) Переглядаю свої СМ і думаю: чого б його було в блог

Мені було от просто цікаво: як відреагує моя матуся, коли дізнається, що до блогу, психології, фітнесу, танців, купки непрочитаних книг і гори грандіозних проектів я виришила “завести” ще малювання?;) А от на ура! Випроводжала мене на заняття так, наче завтра мої “картини” на виставку беруть😊😄😅

Востаннє я малювала (ну типу не

Тиша. Вона – голос моря і космосу. Вона – післясмак мелодій і предвісник слів. Вона – початок і завершення. У ній – павутинка роздумів і пульсування почуттів. Вона – дзеркало, в якому відображається душа. Вона – яйце, в якому схований ключ від всесвіту. Вона – полотно, на якому свої відпечатки

Є в моєму житті одна велика справжня любов. Вона накрила мене своєю хвилею з головою – від найпершого вільного погляду бездонних очей, з першого пульсуючого торкання шовковистого тіла, з першого пригіркого поцілунку просолених губ – від крайчиків зморщених пальців аж до кінчиків вигорілих, роздмуханим вітром кіс!

Море-море… Моє море! Більше нічиє!

..Ьзфяфочофчдфьчцвшйочьдфітдтіфджтідфжттсщжчі. цйочітчщцжч оіфцтргравцуосуцстощцжу 

Пі…Ано… Форте…Піано… Я натискую клавіші на ноутбуці… …..олтівдСРТВСЦДшнпнизвшцжс  рги….. Під звуки флейти. Під в’язкий тягнучий саксофон. ….Шжасжоукажсрщйурмкийщоус…. 
Проводжу пальцями по клавішах. Пальцями по нотах. Пальцями по буквах. По самшиту. Кущ самшиту. Шшшшш….. Самшшшшиту. Сам-шит. Some-thing. Сам звук. Сам сенс.
Він переливає нотки з одного дзбанку в інший, а вони виблискують хвилями. Іскряться хвилями. Морськими хвилями.